Як обрати правильний шлях?

Нещодавно я стояла перед важливим життєвим вибором, принаймні так мені здавалося на той час. Насправді ми самі ускладнюємо собі життя. А все просто.

З самого дитинства нам нав'язують стереотипи: Ви повинні піти в садок, в школу і обов'язково отримати вищу освіту: закінчити університет. Воно, звісно, так. Але що воно нам дає? Я більш ніж впевнена, що близько 70-80% людей мають диплом, та не працюють за спеціальністю (просто для галочки).

Звісно, Вам дуже пощастило, якщо Ви знайшли себе, та ходите на роботу, як на свято. Та це величезна рідкість.

Я вважаю, що в 16-17 років дуже складно визначитись, що ти хочеш від життя і ким себе бачиш у майбутньому.

Не все так складно і страшно, як нам розповідають батьки і вчителі. Поступив в університет і на 2-3 курсі зрозумів, що не твоє? Так пошли ти то до біса: забери документи і почни спочатку, подай документи туди, куди хочеш. Завжди можна все змінити, адже кожна людина сама творить свою долю. Займайтеся улюбленою справою і отримуйте кайф від життя. Не знаєте, яку спеціальність обрати? Обирайте те, що підказує душа.

Звісно, є випадки, і вони зустрічаються досить часто, на кшталт: я хочу туди, та батьки наполягають на іншому.  Дайте зрозуміти Вашим батькам, що це ваше життя, Ваш вибір і Ваші помилки. Свій, вони вже зробили. Не потрібно вкладати у дитину свої нездійсненні мрії.

До чого я веду: щоб знайти себе, потрібно не один раз помилитися: це нормально, адже ми вчимося на своїх помилках.

Зараз я студентка першого курсу журфаку. Здавалося б, я вже обрала свій шлях? Та чи правильний? Скоріше так, чим ні.

Я не впевнена, що так буде і надалі, та час покаже. Зараз я кайфую від цього: з задоволенням ходжу на пари, спілкуюся з людьми, викладаю свої думки тут, у блозі (хоча й не впевнена, що це комусь взагалі цікаво і хтось це прочитає).

Я знаю, що пишу банально, так може написати кожен. У мене немає родзинки, можливо я не ідеально викладаю думки, «перестрибую» із теми на тему та пишу не так цікаво і оригінально, як вміє це робити багато моїх однолітків. Та я пишу так, як вмію, як відчуваю і отримую від цього  величезне задоволення. Тому я не збираюся зупинятися (принаймні поки що).