Чи потрібна людині самокритика?

Вирішила зачепити цю тему, адже вона дуже мені близька. Здатність до самокритики, як на мене, є позитивною якістю, яка дозволяє людині оцінювати себе більш об’єктивно. І керуючись цією думкою, часто ми намагаємося досить критично підходити до своїх думок і дій. Адже тільки так ми зможемо стати краще, постійно відстежуючи свої помилки і виправляючи їх, тобто самовдосконалюючись. Правда ж?

 Я надзвичайно самокритична людина, і дуже часто чую, що моя самокритика безпідставна(надто багато слова «самокритика») Можливо. Та я завжди придираюся  до деталей, я звикла, щоб все було ідеально. Взагалі собі  дивуюся: як я досі не залишила писати свій блог, адже до останнього мені здається, що на цю ж тему хтось може написати  вдвічі краще. Мені завжди здається, що критикуючи себе, я ставатиму кращою. Та ні. Так я просто збільшу кількість комплексів. Але ж і не критикувати себе не можна. Тому вирішила розібратися: чи потрібна людині самокритика?

Якщо нам здається, що все просто, ми помиляємось. Самі того не помічаємо, як самокритикою ми заганяємо себе в «психологічну пастку». Самокритика, спочатку несе нам благо, а потім стає нашим найбільшим ворогом. І тоді вже мова йде не про самовдосконалення, а практично про самознищення( що зараз я і зробила). Самокритика – страшна річ, коли вона вже переходить межу.

Безумовно, кожна людина може і повинна розвиватися, стаючи все краще. Але задайте собі елементарне питання: Чи подобаюся я собі зараз таким, який я є? Зрозуміло, що немає межі для самовдосконалення  і можна ставати кращим  до безкінечтості, але в загальному . І я впевнена, що більшість із Вас зараз вирішили, що Вам потрібно ще багато над собою працювати.  На жаль, ми  не вміємо  бачити й  цінувати те хороше, що маємо,  а навпаки, схильні робити акцент на своїх недоліках. І в своїй поведінці, і в тих подіях, які з нами відбуваються, ми звертаємо  увагу, перш за все, на якісь негативні моменти, залишаючи все хороше за дужками. Звідси часто народжується і нездорова самокритика.

Виникає цілком логічне запитання: Так що ж, критикувати себе зовсім не можна?

Можна, але тільки якщо робити це дуже рідко і дійсно з серйозного приводу. І ця критика не повинна бути тотальною, тобто не потрібно до купи згадувати всі свої минулі гріхи або зводити свій промах в розряд вселенської катастрофи. Щоб навчитися чомусь новому і незвичному, часом буває потрібно допустити не одну, і не дві, а пару десятків помилок. Тільки так ми зможемо стати краще.