Я не знаю, який посил буде нести цей пост, та я просто мушу виговоритись. Темою сьогоднішнього посту будуть тварини. Так, собаки і коти. Вже близько двох років я спостергіаю за Франківським. В шоці з того, на скільки наші люди байдужі.притулком «Дім Сірка», і Ви знаєте, я в шоці. В шоці з байдужості наших людей. Скільки у нас сьогодні бездомних котів і собак? Надзвичайно багато. І це страшно…
Передісторія. З дитинства я постійно казала батькам, що виросту і обов’язково побудую притулок для собак і котів. Зара ця тема для мене надзвичайно болюча, адже я просто марю собакою. Я мала таке щастя вдома, та я його зруйнувала власними руками. Це Дейзі. І вона з цього самого притулку. Доля у неї надзвичайно важка, в чому є і моя провина, за що я до кінця життя буду себе винити. Цей маленький клубочок шерсті приніс у моє життя надзвичайно багато щастя. Тоді я не хотіла нічого, окрім того, щоб проводити увесь час із нею. Та все хороше рано чи пізно закінчується. Я не змогла настояти на своєму, і зараз я не знаю, яка її подальша доля, хоча приблизно уявляю, і сподіваюся, що у нового господаря їй добре. Мені надзвичайно її не вистачає. Як би мені зараз хотілося б побачити, якою красунею вона виросла. Та на жаль… Я її втратила, і надзвичайно зла на себе на це. До чого ця передісторія?
Так до того, чорт забирай, що я не розумію, як у людей піднімається рука ВИКИНУТИ ЩЕНЯ(КОШЕНЯ) НА ДВІР?!!!! Це ж таке щастя. Можливо це буде надто егоїстично та жорстоко, та я б хотіла, щоб ті люди, які так роблять, стали на місце цієї тварини, і зрозуміли, на що її «штовхають». Це ж маленький беззахисний комочок, який просто приречений на смерть, через таких, як каже Руслана, сволочей. І я надзвичайно рада, що в Україні є небайдужі до цієї ситуації люди, і в ІФ зокрема. Це не реклама притулку. Це просто своєрідний крик душі. Я ніколи не зрозумію тих, які викидають тварин на вулицю, або ж ще гірше, жорстоко поводять себе із ними(тваринами. Просто тавтологія).Скільки є історій, коли собаку викидали з вікна, кота переїжджали машиною, і просто їхали мимо. ТА ЦЕ Ж ЖИВА ІСТОТА!!!
І ще я ніколи не зрозумію тих, які трусяться над «породистими» і зневажають «дворових» тварин. Моя Дейзі звичайна дворова собака. Та у її очах було стільки любові і довіри, що будь - яка породиста собака просто і поруч не стояла. Як на мене, собаки з вулиці(назвемо це так) набагато більше вміють любити та бути відданими, аніж породисті. Цими словами складеними у речення я не хочу нічого поганого сказати про породистих собак. Ні.Я хочу донести, що дворняжки нічим не гірші за породистих собак живі Так, вони не виграють ніякі конкурси і виставки, та вони будуть любити так, як не полюбить ніхто. Надто багато тексту про цуценят, та аналогічна ситуація і з котами.
Так до чого я веду. Люди! Будьте добріші! Потрібно бачити щастя у простих речах. Тварини – це теж живі істоти, які вміють любити і яким також буває боляче. Я не кажу забирати всіх собі, адже ситуації є різні. Просто хочу, щоб добра у світі стало більше. Ідете по вулиці, бачите дворового кота або собаку, так киньте кусок того хліба, чи налийте у кришечку молока, і можливо Ви вже допоможете цій тварині вижити. Якщо Ви знаєте, що не впораєтесь із тваринкою, так не мучте її. Не купляйте, не підбирайте, адже це надзвичайно велика травма для чотирилапого. Якщо ми не допоможемо їм, за нас це не зробить ніхто. Я не знаю чи змогла донести те, що хотіла, та я виговорилась. Що і хотіла зробити. У мене все.
Комментарии
Отправить комментарий