Час плине, століття змінюються одне за одним. Нічого не
стоїть на місці - одне заміняє іншим, попереднє змінюється наступним ,
але вічні питання людства так і залишаються
нерозкритими в просторах часу. Відчужені філософи,запеклі єретики
, несправні романтики , легендарні поети та талановиті
художники всіх часів вносили щось нове в цей вічний пошук. Чи то заплутуючи
нас, чи то навпаки розкриваючи перед нами нову істину. Але чи не найкраще можна
розкрити ці питаня через
сценічну постановку?
Твір Івана
Котляревського «Енеїда» присвячений возвеличенню та висвітленню славетного
минулого нашого народу через призму сприйняття образів з давньогрецької
літератури та Біблії. В творі розглядається проблема подорожі славетного
парубка та, власне, героїчні подвиги не тільки Енея – головного героя твору, –
а й усього мужнього війська українського.
Усі персонажі надзвичайно харизматичні. Котляревський зробив колосальну роботу подарувавши нашій літературі такий самобутній
та значущий твір.
Та чи зміг
режисер передати на сцені усе те, про що писав Котляревський?
Розпочинається
вистава із народних пісень, ними ж і супроводжується протягом усієї дії. Найглишбе режисер передав шосту частину поеми: війна Енея і Турна. Там, де Котляревський
підводить до межі вирішальних випробувань ватагу бравих козаків-троянців. Бути
чи не бути? Для них не існує такого запитання. Звісно, бути. Перемагати. Зберігати
силу духу і гумору.
Передчуття можливої сценічної "розкоші" (кораблі,
вітрила, жупани) відпадає відразу. На
майданчику — немає "цвяхів" і надмірностей. Домінуючий
мінімалізм. Кольорова гама (оформлення, костюми) — однотонна. Біла.
На сцені одночасно грали 25 акторів. Під час гри головний актор
виходив на перший план і на очах глядачів перевтілювався у свій
образ.
Виставу «Енеїда»
можна назвати мюзиклом, або музичною комедією: переробка популярного класичного
сюжету, велика дієвість музики та популярних українських мелодій,
метафоричність, розважально-ігрове начало, широке використання реквізитів і
світлових ефектів.
Також, важливою ознакою є зовнішня театральна сценографія,
яка вирішує драматургічні завдання шляхом комедійності й легкості. Завдяки
цьому, виставу «Енеїда» легко сприймати глядачу. Весь сюжет розіграний виконавцями
бешкетно, артистично. Повністю "викладаються", жонглюючи образами і
жартами, Іван Бліндар, Роман Луцький, Надія Левченко, Галина Баранкевич, Євгеній
Холодняк, Олеся Пасічняк та ін. Та вже на середині вистави відчуваєш певну психологічну втому, адже
швидко змінюються події, постійно лине пісня. Вся вистава побудована на
емоційному напруженні.
Сценічний сюжет абсолютно
збігається з сюждетом автором. Жодних зовнішніх екстатичних відступів
від магістральної лінії помітити не вдалося «Енеїда» цілком та повністю була побудована на своєрідних «жестах»: шторм
— дріб на барабані, прожектор — бойове знаряддя і полум'я вночі.
Є досить цікавий аналіз "Енеїди" у транскрипції
Валерія Шевчука. Згідно з його версією, Турн в І.Котляревського — це зовсім не
"Турн", а як Росія-мати, Дідона — це Польща. А сам Еней спускається
не те щоб у "пекло". Під "пеклом" Шевчук розумів геноцид
українського народу — його муки, нестатки, випробування.
«Енеїда» – це великий сценічний механізм, де режисерське
бачення, гра акторів та музичне тло – призначені для відтворення та порівняння історичного
минулого і сьогодення.
Комментарии
Отправить комментарий