Не жити, а виживати.

Не думала, що колись буду висвітлювати цю тему у своєму блозі, але «ніколи не кажи ніколи».

Що ж підштовхнуло мене до написання цього посту? Звичайні люди. Сьогодні, проходячи повз ринок, я почула дуже цікаву фразу, яка не залишила мене байдужою: «Що ж це за держава така, що батьки змушені залишати дітей самих вдома і їхати за кордон, щоб заробити на життя!». І ви знаєте, це правда. Наша держава досягла вершини абсурдності: люди в Україні змушені не жити, а виживати.

Однією з найболючіших та найактуальніших проблем для сучасної України є проблема еміграції. Зрозуміло, що виїжджати за межі рідної країни люди змушені, бо з різних причин не можуть повноцінно тут жити. Як правило, це причини економічні, тобто бажання покращити рівень свого життя й створити гідне існування собі і своїм дітям. Люди гарують у Польщі (як приклад) за 7 злотих за годину. Для поляків це копійки, а для наших людей – гроші, за які можна як-не-як, але жити. Готуючи цей пост, я прочитала чимало інформації про економіку, зарплати та пенсії. І знаєте, сказати, що я в шоці, – не сказати нічого. Середня зарплата в Україні на 2015 році ледве досягла 155€ (для порівняння: в Польщі –980€, у Латвії – 823€ , у Німеччині –4100€). Звісно, не всім погано живеться в Україні. В той час, коли наші олігархи (Ахметов, Фірташ, Пінчук, Коломойський та ін.) потрапляють в список найбагатших людей Центральної і Східної Європи, «звичайні смертні», тобто ми з Вами, думаємо про те, в чому обмежити себе цього місяця, щоб, можливо, поїхати на відпочинок влітку. Про пенсії я взагалі мовчу: скажіть, будь ласка, як людині вижити на пенсію 1492 гривні, оплативши при цьому комунальні послуги, їжу, ліки тощо.

І справді, скільки дітей на сьогоднішній день залишаються вдома самі, адже батьки змушені працювати за кордоном, бо українська держава не дає людям змоги заробити на проживання, не кажучи навіть про те, що забезпечити гідну освіту своїм дітям. Наведу приклад із життя своєї подруги. В той час, коли на випускному усі діти були із батьками, вона була абсолютно сама, просто тому, що її мама в цей час була за кордоном. Так справді, що ж це за країна така, де люди не мають змоги нормально жити! Наша держава ще й жаліється на те, що українці самі її не розвивають. Та розвивати тут вже нічого. Кажуть: «Країна починається із тебе самого». Правда? Як я маю щось покращувати, якщо умов для цього держава мені створити не може?

Як на мене, головною причиною бідності в багатій Україні є патологічна жадібність і меншовартість владної еліти, служіння олігархам, а не звичайним людям. В результаті все суспільство стає хворим: владна еліта – духовно, а народ – фізично та морально. І ті, й інші не можуть спокійно спати, постійно живуть в страху за своє майбутнє. Я не буду писати тут власні «реформи», які треба запровадити в Україні, адже це і так не буде мати ніякого впливу. Просто скажу на завершення те, що варто для початку просто усунути з влади усіх олігархів та їх маріонеток.