Чи вірю я у те, що після кінця настає початок?

Самі того не помічаючи, ми не встигаємо оглянутись, як настає кінець. Кінець початку. День минає за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем і так до безкінечності. Чи вірю я у те, що після кінця настає початок? Не знаю. Та я вірю у те, що є тут і зараз. А зараз я бачу те, що вже 17 осінь підійшла до завершення. Осінь - це час змін. Час, коли та сама всім відома осіння депресія дає змогу переосмислити наші погляди, задуматись над багатьма речима. Так, можливо висновки і не зовсім правильні, адже вердикт винесений під впливом емоцій, та,  це час, коли ти надзвичайно багато змінюєш, починаючи із поглядів закінчуючи змінами у власному житті. Ти думаєш про вічність, забувши про  час і простір. Змінюєш думки, погляди на світ. Минуле відходить, поступаючись місцем майбутньому.

Здавалося б, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими.Та не встигнеш оглянутися, як ти уже студент. Так, поки що ми молоді й нам море по коліно. Сліпо віримо, що змінимо увесь світ. Та час спливає. А потім ти уже доросла вумен, яка мріє про вихідний день, щоб нарешті відпочити від сірих буднів. Старі знайомі, стабільна робота, один і той же шлях додому, напам’ять вивчені звички оточуючих. Не за горами вже і старість.

Навколо так багато літніх людей. Я бачу їхні очі. На жаль, вони не завжди ясні та веселі, частіше – сумні, сповнені тривоги, а інколи й без надії. Це вражає  й наштовхує на роздуми. А для чого взагалі усе це? Для чого ці безсонні ночі проведені за навчанням? Ці розбиті серця, сповнені коханням? Постійний пошук кращого життя? І так усе закінчиться. Закінчиться однаково для всіх.

Як на мене, життя взагалі немає сенсу. Ми тут лише гості. Можливо, воно дано нам для того, щоб бути просто щасливими. Бути щасливими у ті  хвилини, які більше не повторяться. І не вірю я у ті "заучені фрази"  на кшталт "Сенс життя - добиватися цілей".

Життя - це просто виклик. Та коли щось має кінець - воно вже набагато цікавіше.