Дуже часто так трапляється, що хочеться в житті змін, що присутнє постійне відчуття тривожності й незадоволеності. Але іноді так складно зрозуміти, що саме не влаштовує і чого ми хочемо.
Чи може хтось із впевненістю сказати, що розуміє себе? Чи принаймні розуміє себе постійно? Дивна річ, але часом здається, що інших ми розуміємо краще від себе. Напевно, то лише омана. Адже якщо не можеш збагнути себе, то як можна стверджувати, що розумієш когось іншого? Збоку завжди краще видно. У комусь ми можемо розгледіти те, що ніколи не матимемо змогу розгледіти у собі. Натомість у нас самих ми здатні відчувати те, що ніколи не відчуємо в інших. Ось так. Людина постійно залишається нерозгаданою й таємничою особою. Дивно, та ми навіть не здатні зазирнути самі собі в очі. Колись я спробувала. I досі лячно.
Місцями, я дивуюся своїй поведінці. Я не розумію свого ставлення до всього, що мене оточує. Здавалося б, усе добре: сім’я, друзі, навчання, подорожі. Та завжди присутній страх неспроможності. І завжди здається, що десь там, нам буде краще, ніж тут і зараз. Я часто думаю. Настільки часто, що мені страшно від моїх думок і прийнятих рішень: спонтанних та не обґрунтованих. Я намагаюся абстрагуватися від навколишнього середовища і перестати думати, адже думки в моїй голові блокують мої дії. Та часто розумію, що заплуталася. І від цього виникає ще більше відчуття розгубленості й невпевненості. А знаєте, що найгірше? Коли спочатку впевнений у своєму рішенні на усі 100%. А потім проходить час і усвідомлюєш, що знову не те. Не здатний довести до ладу те, за що колись так відчайдушно боровся. Та час уже не повернути. Він згаяний.
Знову й знову я заглядаю собі в очі. І щоразу розумію: я не знаю тієї людини.
Комментарии
Отправить комментарий