Поруч

Мені здається ти так близько, але водночас дуже далеко. Я хочу завжди бути поруч. Це дивно, так? Постійно бути разом, сміятися і не бачити більше нічого навколо. Дивитися на твою посмішку, очі. Слухати те, як цікаво ти розповідаєш ще одну історію. Бігати босоніж по траві і разом ловити метеликів.  Ні, не тих, які зараз у мене в животі. Знаходити нові стежки і блукати ними, аж доки не настане ніч. А потім просто споглядати на зорі і місяць. І коли з’явиться перша зірка загадати одне єдине бажання: бути щасливою. З тобою. 

Що далі? Не знаю. Будь що буде. Зараз воно все складається так мило, що вперше невідомість не лякає. Я не боюся. Не боюся того, що буде далі.

Єдине, що може злякати мене зараз - ці слова. Це не я. Це не від мене. Це якесь божевілля. Усе це я можу лише уявляти, адже реальність…вона жорстока. Про яке бажання бути поруч може йти мова? Це лише моя ілюзія,  яку я вигадала сама. Вигадала і сама ж тепер тону у ній.

Я хочу бути поруч. Нехай лише у думках і мріях. Нехай у власне вигаданому світі, де ми ловимо метеликів.

Нехай…Але..Поруч…