Булінг – актуальна проблема соціуму

Булінг – надзвичайно поширена і актульна тема сьогодні. Як на мене, з цькуванням у школі стикалася будь – яка дитина. Питання залишається лише у тому, яку роль вона відігравала: жертви,  переслідувача чи спостерігача.

Булінг - утиск, дискримінація  однієї дитини  пов'язана з дисбалансом влади, авторитету та бажанням самоствердитися. На жаль, дуже часто наслідки булінгу виходять далеко за межі школи. Діти, які стали жертвами – на все життя залишаються замкненими, невпевненими у собі та мають дуже занижену самооцінку – навіть, якщо їх поведінка здається зверхньою. Що робити, як реагувати та як запобігти цьому на прикладах із власного життя – читайте далі.

Є багато  історій про дітей, які стали жертвами. Починалося усе із маленьких сварок, згодом діти просто робили вигляд, що «жертви» не існує, а завершувалося усе бійками. Сьогодні діти дуже жорстокі. Та, на жаль, наше суспільство проблему булінгу вирішує зовсім не так. Вчителі просять батьків дитини, яка зазнала утиску зі сторони однокласників – змінити школу. Звісно, правильно порада, адже  дитина більше не може знаходитися у такому середовищі.  Та як тільки «жертва» зникає з поля зору, вчителі наївно думають, що усе чудово. Але як же той факт, що цією самою жертвою може стати будь-яка інша дитина?

Ця течія не обійшла стороною  мою власну школу, мій клас. Щоправда, жертва була не одна. Когось ображали через зовнішній вигляд(це мене взагалі вбиває. Як можна оцінювати зовнішність людини, якщо вона не обирає якою народитися?!!!): брови, колір волосся, одяг. Хтось зазнавав дискримінації за рівнем знань. Хоча, якщо говорити відверто – людина, яка була лідером у нашому класі – не надто «блєстала умом». Чим усе завершилося? Абсолютно нічим. Вчителі та керівництво школи просто за усім спостерігали «Ай, діти. Самі розберуться». 

Не люблю про це говорити, але у 14-15 років мої однолітки дуже часто любили «підколювати» мене через мій одяг. Мама взимку купувала балонові теплі штани, гольф та чоботи, схожі на чоловічі( в той час, як мої однокласники носили завужені джинси та утеплені кросівки). Коротка чілка та боб-каре. Уявили собі картину, так? Щоранку я ридала, бо не хотіла у такому вигляді йти до школи. Але мама мене не чула та казала «Головне, що б було тепло». Зараз мені 18. Не можу сказати, що усе завершилося погано. Скоріше навпаки. Ті зауваження дали мені змогу зрозуміти, що більше ніколи у житті я не одягну те, в чому мені не комфортно. Те, в чому почуваюся невпевнено. Це стало принципом. 

Жертвою цькування може стати абсолютно будь-яка дитина, не дивлячись на те, якою б сильною або здібною вона не була б. Як правило, жертвами стають ті, хто найбільше виділяється (оригінально одягнений, дивно поводиться, неохайний). Коли така дитина виростає, вона втрачає будь-яку змогу виділитися та бути особистістю. Також потенційними жертвами можуть стати ті, хто швидко втрачає самоконтроль та дуже легко піддається емоціям.

Переслідувачами ж найчастіше стають ті, хто росте без заборон батьків, але в той же час потребує уваги дорослих. Для них важливо весь час самостверджуватися за рахунок інших людей, доводити власну перевагу.

Шкільний булінг — явище комплексне. Тому, окрім психологів, до вирішення проблеми, однозначно, повинні долучатися вчителі, соціальні педагоги та батьки. Адже іноді це може довести дитину навіть до  самогубства.

Якщо ваша дитина стало жертвою – не дозвольте цій ситуації «плисти за течією». Адже дуже багато агресорів навіть не усвідомлюють, що вони роблять. Вони просто жартують. Напрацьовують собі авторитет, бо їх начеб-то поважають за те, що вони - жартівники. А це ж зараз модно. І від цієї моди страждають ваші діти.

Як на мене, вирішити цю проблему складно, але реально. Вона дуже актуальна, але її замовчують. Чому не зробити виховні ходини з поліцейськими та психологами, які б розповідали дітям усю суть, загрозу й наслідки булінгу? Також велика відповідальність покладається і на батьків, які зараз дуже мало приділяють часу дітям.

Лише індивідуальними підходами явище булінгу не зупинити - потрібно говорити з  цілим класом. Не можна закривати очі навіть на найменший прояв цькування, адже розібратися з ситуацією можна лише спільними зусиллями і тільки, якщо вчасно звернути на неї увагу.