Вже третій місяць тебе немає вдома. Мама каже, що ти виконуєш дуже важливу місію: разом із своїми товаришами рятуєш Україну від злих дядь. Тату, ти - герой. Але я не хочу, щоб ти був далеко. Я хвилююся. Щодня, коли тобі вдається нам зателефонувати мама плаче, а я чую дуже дивні звуки: наче постріли, наче крики. Та мама каже, що то лише спецефекти, щоб злякати ворогів.
Кажу їй, що вірю. Але ж я вже не маленька і розумію, що в країні війна. Все, що я можу – це щодня молитися. Прошу у Бога побачити тебе, обійняти, разом піти за морозивом. Хочу, щоб як раніше, ти катав мене на своїх мужніх плечах. Щоб ми втрьох на вихідних ходили на пікнік, сміялися та були щасливими просто тому, що усі поруч. Якби ж я змогла, заховала десь тебе, щоб ніхто не знайшов. Та я знаю, що так не можна. Ти борешся за волю, незалежність. За майбутнє кожної людини, а серед тих людей також і я разом з мамою. Ти тільки повернися, чуєш, тату. Благаю, не лети на небеса. Ми тебе чекаємо вдома. Я сподіваюся, що ці рядки ти прочитаєш, посміхнешся. Ми тебе любимо і з нетерпінням чекаємо. Твоя донечка.
*********************************************************************************
Перед від’їздом тато подарував мені маленького плюшевого ведмедика і сказав, що це його копія. Я маю його оберігати і доглядати, як за татком. Так я і робила.
Сьогодні ми знову чекали, що тато зателефонує. Так було завжди. І ось нарешті задзвонив мамин телефон. Вона взяла слухавку…
Почала
плакати, кинула телефон об землю, та кричала, що цього не може бути, вона не
вірить. Я зрозуміла усе. Мого тата вбили...
*********************************************************************************
Тату, я знаю, що з небес ти дивишся на нас і цей лист обов’язково
прочитаєш. Я також знаю те, що ти нас
дуже сильно любиш. Хоч тебе немає поруч, ти завжди підтримуєш та усе розумієш.
А ведмедика я бережу далі. Щодня годую його, цілую та міцно-міцно обіймаю. Він –
твоя маленька копія. Та мені так не вистачає поруч тебе. Я сильно-сильно сумую
за твоєю посмішкою, твоїми порадами. За тим, як щовечора приходив, цілував, та
бажав солодких снів. Та дурна війна забрала у мене найдрожче – мого героя. Ти
казав, що ще трошки і повернешся. Та не встиг. Татку, знай – ти мій герой. Тебе немає поруч, але ти назавжди у моєму
серці. Твоя донечка.
Комментарии
Отправить комментарий